Кущ — життєва форма багаторічних рослин, які мають декілька одерев'янілих скелетних осей.

1. Малина

Малина європейська, малина звичайна або просто малина (місцеві назви: малина червона, малинник, ведмежа ягода) — квіткова рослина родини Розові (Rosaceae). Малину вирощували ще древні римляни. Вперше дика ягода малина згадувалася в рукописах ІІІ ст. до нашої ери. Культурне вирощування малини почалося в Західній Європі в XVI ст. Нині росте по всій Україні.

Малина – ягідний кущ від 1,5 до 2 м висоти, з багаторічним кореневищем, що розвиває дворічні наземні стебла. Відомо близько шести сотень культурних сортів малини. Квіти у неї білі з ледве відчутним приємним ароматом. Масове цвітіння малини приходиться на кінець травня або початок червня і продовжується два-три тижні. Плоди достигають у липні. 

Малина буває садова і дика – та, що росте в лісі. Малина любить вологу, тому росте по вирубках, лісах, чагарниках, берегах річок, формуючи цілі зарості. Лісова малина зазвичай дрібніша, але солодша і запашніша, ніж садова. Свіжі плоди соковиті, солодкі, ароматні, різного розміру,смаку і кольору , залежно від сорту. Рослина лікарська, харчова, медоносна, декоративна.

У народній медицині використовують ягоди, листя та гілки рослини. Малина – чудовий жарознижуючий і потогінний засіб, саме в ній міститься саліцилова кислота, тому ягода діє як пігулка аспірину, проте без згубного впливу на слизову оболонку шлунку, не вражаючи органи травлення. Тому це чудовий засіб при грипі та застуді.

     Крім цього, малина поліпшує апетит.

     Зовнішньо відвар малини застосовують для полоскання при хворобах горла. Із сухого листя малини готують відвар для примочок, а зі свіжого потовченого листя роблять мазь, яку застосовують від укусів комарів.

2. Ожина

Ожина є «сестрою» малини, так як відносять до того ж роду Розові (Rosaceae). На відміну від малини ожина краще переносить посуху, так як коренева система рослини розташовується глибше в землі. Квітне з кінця травня і до осені. Час збору плодів – наприкінці літа, листя – протягом усього літа, коріння – лише восени.

Ожина росте на всій території України по долинах річок і струмків, ярах, сирих лісах, у заростях чагарників, на вирубках і галявинах, уздовж парканів. Має безліч видів і різновидів. Особливо поширена на Поліссі, у Карпатах, Лісостепу та гірських районах Криму. Дикі ягоди кислуваті, тьмяно-чорні з сизим нальотом сидять по кілька плодиків на одному ложі. Культурна ожина неколюча, усипана дуже великими ягодами, за смаком варіює від водянистої кислуватої до солодкої.

У давнину ожину використовували для приготування фарб для тканин. Лікарські властивості ягід ожини були відомі людям ще 2000 років тому. Свіжі ягоди ожини сприяють вгамуванню спраги, надають загальнозміцнюючу і жарознижуючу дію. Ягоди ожини відмінно заспокоюють нерви і покращують сон. Ожину корисно вживати, наприклад, під час іспитів, так як вона активізує розумову діяльність.

3. Калина звичайна

Калина звичайна, червона калина - місцеві назви: карина, калена, калинина — високий гіллястий кущ заввишки 2—4 м з сірою корою. Росте на всій території Україні, особливо в поліській та лісостеповій зонах. Найкраще росте на понижених, добре зволожених місцях. Рослина зимостійка, тіньовитривала, але вимоглива до вологи. Квітне у травні — червні, плоди достигають у вересні.

Плоди - ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5-14 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть взимку.

Ягоди калини багаті вітаміном A і вітаміном C.

В першу чергу калина важлива з-за високого вмісту вітаміну С. Одну ягоду прирівнюють до вітамінного драже аскорбінової кислоти. Чай, заварений з калини відмінно бореться з:

- застудою,

- ангіною,

- бронхітом, - -- запаленням легенів,

- тонзилітом.

Також калина сприяє поліпшенню роботи травного тракту. А ось квіти калини здавна використовуються для того, щоб відновити загублений голос.

Що цікаво, калина лікує навіть психологічні та душевні травми - у людей поліпшується настрій, проходить депресія і стреси, а також відновлюється нормальний сон. Крім усього цього калина застосовується і у сфері косметології. Маски з неї тонізують, омолоджують і відновлюють шкіру.

Жодна інша рослина, крім калини, не має кісточки в формі сердечка.

Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, які ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

«Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо. А ми нашу славну Україну розвеселимо! »

4. Рододендрон жовтий, азалія.

Рододендрон жовтий (Rhododendron luteum), також відомий як азалія (Azalea pontica) - кущ родини вересових 1-2,5 м заввишки, з прямостоячими гілками. Рододендрон жовтий - гарна декоративна рослина, особливо в період цвітіння. Є багато декоративних форм: з золотисто-оранжевими, лимонно-жовтими квітками, з сизо-блакитними, двобарвними; пурпурово-бурими, строкатими листками.

Народні назви дряпоштан, турецький багон.

Росте рододендрон у підліску хвойних і мішаних лісів, на вирубках і галявинах, часто створюючи суцільні зарості. Тіньовитривала рослина. Цвіте у травні. Поширений у північно-східній частині Рівненської і північно-західній частині Житомирської областей.

Пелюстки рододендрона - цінна сировина для ефіроолійної промисловості. Ефірна олія являє собою світло-жовту масу з приємним ароматом квіток азалії. Олія з азалії застосовуються для ароматизації мила і приготування дорогих високоякісних парфумів. У науковій медицині застосовують ефірну олію рододендрона як бактерицидний засіб, особливо проти туберкульозної палички.

Ця рослина - медоносна.

Квітки виділяють велику кількість нектару і їх охоче відвідують бджоли. Проте під час збирання нектару від сильного запаху гинуть дорослі бджоли, матки і личинки. Мед азалії, навіть очищений від пилку, отруйний для людини.

Кора, листки, квіти та нектар квітів містять андромедотоксин, з якого виготовляють препарати для лікування серцевої та ниркової недостатності.

Квітки азалії збирають вранці в суху, сонячну погоду, обриваючи руками. Зібрані суцвіття укладають в кошики і відправляють на пункти переробки. Строк зберігання -

не більше двох діб.

Як рідкісна рослина, потребує охорони.

5. Смородина чорна.

Смородина чорна (Ribes nigrum L.) — ягідний кущ родини ломикаменевих (Saxifragaceae). Кущ чорної смородини — 0,6-1,3 м заввишки, з дугоподібними, тонкими, опушеними пагонами. Листки (6-12 см завдовжки, 3-12 см завширшки), тьмяно-зелені, зверху голі, зі споду залозисті і опушені по жилках.

Квітки зібрані в пониклі — 5-10-квіткові китиці (3-5 см завдовжки).

Нектарник знаходиться у квітці на глибині 5 мм, отвір квітки завужений, тому квіти не приваблюють інших комах, окрім бджіл.

Плід чорна куляста ягода (близько 10 мм у діаметрі), з характерним запахом і смаком.

Смородина чорна росте в підліску мішаних і листяних лісів, на галявинах, берегових чагарникових заростях, по окраїнах боліт. Зимостійка, тіньовитривала рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у липні. Поширена на Поліссі, в Прикарпатті, Карпатах, Закарпатті, в північно-західних районах Лісостепу, а в культурах — по всій Україні.

Смородина чорна -харчова, вітамінозна, ефіроолійна, лікарська, медоносна рослина. У народній медицині ягоди і листки вживають від кащлю, гіпертонії, ревматизму. Ягоди застосовують і як вітамінний, посилюючий апетит засіб, від хрипоти в горлі; листки, ягоди і кору — при порушенні обміну речовин, простуді й коклюші, хворобах сечового міхура і ниркових каменях; свіжі ягоди й відвар гілок — при сильних головних болях, золотусі. Відвар гілок дають пити і купають у ньому дітей при діатезі. Молоді листкові бруньки містять ефірну олію і використовуються для приготування екстракту, який застосовують для ароматизації харчових продуктів і в кондитерській промисловості.

6. Порічки червоні.

Порічки червоні  — прямостояча кущова рослина з родини аґрусових, від 1 до 1,5 м (рідко до 2 м) заввишки.

Листки - 5-лопатеві, розташовані на стеблі спірально. Квітки

малопомітні, жовто-зелені, зібрані в китиці 4-8 см завдовжки. Плід — ягода червоного кольру, 8-12 мм в діаметрі, по 3-10 штук в кожній китиці. В науковій літературі паралельно зустрічається термін смородина червона.

Плоди у червоних порічок — червоні, світло-червоні або рожеві, а у білих — білуваті або жовтуваті. Плодоносять на 2-3-й рік після посадки. Урожайність у червоних і білих порічок вища, ніж у смородини. Дуже вимогливі до пухких, багатих поживними речовинами ґрунтів.

Ягоди дозрівають рано, іноді раніше, ніж ягоди суниці або одночасно з ними. Ягоди червоних і білих порічок містять багато вітамінів (С, РР), мікроелементів і пектинових речовин. Приготоване з них желе може довго зберігатися.

Порічки дають більш рясний урожай, ніж смородина. Вони довговічніші, менш вимогливі до умов зростання, стійкіші до шкідників і хвороб. Червоні та білі порічки відрізняються одні від одних лише забарвленням ягід. Вміст вітаміну С в них менший, ніж у смородині. Однак, вони мають і ряд переваг. Порічки можуть замінити журавлину. З її ягід готують морс, з соку — мармелад, желе і кисіль.

Порічки відносяться до числа найбільш зимостійких ягідних культур. У природних умовах порічки виростають по схилах гір, в рідколіссі і серед трав'янистої рослинності. У цих умовах кущі не затінюються зверху, так як не росли під пологом дерев. Значить, ця культура світлолюбива.

Порічки є порівняно засухостійкою та помірно вимогливою до вологи рослиною. Цьому сприяє потужний розвиток кореневої системи.

7. Вовчі ягоди.

Вовчі ягоди звичайні, вовче лико (Daphne mezereum L.), місцеві назви — вовчатник, дубочок, перець дикий тощо.

Кущ до 1,5 м заввишки з сірою або жовтувато-сірою корою та малочисельними прямостоячими тонкими пагонами. Квітки світло-рожеві або білі. Кущ цвіте до появи листя - у квітні й до травня .

Плід — соковита кістянка (6-7 мм завдовжки), овальна, яскраво-червона або жовтувата. Кісточка куляста, темно-сіра, блискуча.

В Україні поширені вовчі ягоди на Поліссі, в Карпатах, Розточчі — Опіллі, в правобережному Лісостепу.

Лікарська, отруйна, олійна, медоносна і фарбувальна рослина.

У народній медицині використовують сушену кору гілок вовчих ягід звичайних зовнішньо як протинаривний засіб, при ревматизмі і невралгії.

Кора вовчих ягід звичайних містить барвну речовину, тому її використовують для фарбування вовни в оливково-зелений колір.

Всі частини вовчих ягід звичайних дуже отруйні. Висушені рослини не втрачають токсичності. Через наявність у рослині пекучого гострого соку тварини її не їдять, проте відомі випадки отруєння коней.

Вовчі ягоди звичайні — добрий ранньовесняний медонос. Свіжозібраний мед вважається отруйним.

Вовчі ягоди, як рідкі рослини, потребують охорони.

8. Шипшина звичайна.

Шипшина звичайна, або собача (Rosa canina L.) — багаторічна рослина родини Розових, високий кущ з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками. Вітамінозна, лікарська, харчова, медоносна, ефіроолійна, фарбувальна.

Листопадний кущ 1,5 — 2,5 м заввишки. Листки 10 — 16 см завдовжки, 6 — 12 см завширшки, з сімома, рідше дев'ятьма, листочками. Листочки з обох боків голі, овально-видовжені. Квітки поодинокі, рідше зібрані по три — п'ять у щиткоподібних суцвіттях.

Плоди ягодоподібні, 18 — 20 мм завдовжки, червоно-оранжеві, різні за формою, з численними волосистими сім'янками.

Шипшина собача росте на схилах, узліссях, рідше під пологом мішаних і листяних лісів, уздовж доріг, на пустищах.

Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у серпні — вересні. Поширена шипшина собача на Поліссі, в лісостепу, степу.

Шипшини відіграють важливу роль у харчуванні людини як найбагатші і неперевершені джерела життєво необхідних вітамінів. У рослинному світі плоди шипшини мають найвищу вітамінну активність. Вони містять вітамін С. З них виготовляють кристалічну аскорбінову кислоту, сухі препарати з плодів шипшини у вигляді таблеток, таблетки «вітамін С з глюкозою» тощо. Крім того, з плодів одержують рідкий концентрований сік і джем.

Шипшину можна використати як ефективний лікарський засіб при захворюваннях, що супроводжуються запаленням слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, при порушенні кровотворення та згортання крові, для нормалізації життєвих сил та прискорення загоювання ран, жовчно-кам'яній хворобі та станах, що супроводжуються затримкою рідини в організмі, піску і каменях в сечових шляхах. Застосовують для нормального зростання кісток при переломах

Завдяки посухостійкості і добре розвиненій кореневій системі шипшини ціняться як захисні насадження.

Шипшина не виділяє багато нектару, але її охоче відвідують бджоли і збирають з неї велику кількість пилку.

Пелюстки шипшини — чудова сировина для ефіроолійної промисловості, парфумерії.

Шипшина потребує бережливого використання.

9. Барбарис звичайний.

Барбарис звичайний (Berberis vulgaris L.) — рослина роду Барбарис. Місцева назва — кислиця.

Гіллястий кущ (1,2-2,5 м заввишки). Пагони сірі, ребристі, дугоподібні, несуть трироздільні, рідше п'ятироздільні колючки (2 см завдовжки), молоді гілочки жовтуваті або жовтувато-червоні. Листки чергові, тонкі, овальні, обернено-яйцеподібні або видовжені (1-4 см завдовжки і 0,5-2 см завширшки), на верхівці тупуваті.

Суцвіття — пониклі китиці (до 6 см завдовжки). Квітки жовті (68 мм у діаметрі).

Плід - видовжена, яскраво-червона ягода (5-12 мм завдовжки) з однією-трьома коричневими матовими насінинами (4-6 мм завдовжки).

Росте у підліску, в хвойних і мішаних лісах, на узліссях, в чагарниках, на кам'янистих схилах. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте в травні — червні, плоди достигають у вересні. Барбарис поширений по всій Україні.

Барбарис звичайний - харчова, медоносна, лікарська, фарбувальна, декоративна рослина.

У народній медицині ягоди барбарису рекомендуються для збудження апетиту, тамування спраги, поліпшення роботи шлунка, зниження кров'яного тиску. Корені використовують при захворюванні печінки.

Молоді гілки, кору й корені барбарису використовують для фарбування вовни в лимонно-жовтий, а шкір — у червонувато-жовтий кольори. Сік із свіжих стиглих ягід у суміші з галунами дає рожеву фарбу, яку використовують для фарбування льону, шовку, паперу й вовни.

10. Верес звичайний.

Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.) — вічнозелений дуже розгалужений кущик 30-60 см заввишки. Стебло тонке, розпростерте, легко вкорінюється, з прямостоячими густими (голими або трохи пухнастими) гілочками. Місцево відомий як вереск, вересінь, підбрусничник.

Листки розміщені в чотири ряди, дрібні (1,5-3 мм завдовжки, 0,4-0,7 мм завширшки).

Квітки правильні, дрібні, пониклі, в однобоких довгих китицях.

Плід — чотиригнізда куляста коробочка (1,5 мм у діаметрі), вкрита білими щетинистими волосками, небагатонасінна.

Росте верес у хвойних і мішаних лісах на порубах, лісосіках, згарищах. Рослина світлолюбна. Цвіте в липні — вересні. Поширена на Поліссі і в Лісостепу.

Медоносна, кормова, лікарська, фарбувальна і декоративна рослина.

Верес дуже добрий осінній медонос, який часто дає продуктивний взяток. Бджоли відвідують верес охоче і беруть багато нектару саме в той період, коли інші високопродуктивні медоноси відцвітають, або вже відцвіли. Взяток з нього сприяє розвиткові розплоду бджіл на

зиму.

Кормові якості вересу зумовлені наявністю солей кальцію, натрію, калію, фосфору, а також каротину, у зв'язку з чим він дуже корисний для молодих тварин.

У народній медицині, застосовують траву вересу при лікуванні сечокам'яної хвороби; ревматизму, при простуді, нервових хворобах, проносі, туберкульозі легень, набряканні ніг при серцевих і ниркових захворюваннях, а також безсонні.

Верес - національна квітка Норвегії.

У Шотландії верес займає почесне місце, з його листочків видобувають жовтий фарбник для відомої тканини шотландки, з якої шили національне вбрання. Використовувався верес і у виробництві вересового елю — традиційного шотландського міцного пива, перша згадка про яке датується ІІ століттям до н. е. Шотландію також називають країною вересового меду, а в древній Шотландії верес був зображеним на гербі одного з кланів.

На честь вересу названо дев'ятий місяць в українській мові — вересень.

ФК "Верес" — футбольний клуб з міста Рівне.